Історичний нарис

ХОРОЛЬСЬКИЙ РАЙОН

Район утворено 1923 року.

Площа району 1 062 км2. У районі 92 населених пункти, підпорядкованих міській та 19 сільським радам. Чисельність населення на 01 серпня 2013 року становила 35,747 тис. осіб, у тому числі у м. Хорол - 13,6 тис. осіб. По території району проходять автомобільні шляхи «Київ-Харків», «Хорол-Кременчук», «Хорол-Черкаси». Район має залізничне сполучення. Районний центр - місто Хорол.

Відстань до м. Полтави - 110 км, до м. Києва - 236 км.

Межує на півночі з Миргородським районом, на сході - з Великобагачанським, на півдні - з Семенівським, на південному заході - з Оржицьким районами Полтавщини.

Хорольський район на час утворення складався з: міста Хорол, Хорольської, Ново-Аврамівської (Новоаврамівської) і Єньківської волостей Хорольського повіту. У 1932-1937 роках входив до складу Харківської, а з 22 вересня 1937 року - Полтавської області. У сучасних межах район існує з 1966 року.

Район розташований у південно-західній частині Полтавської області. Лежить у межах Полтавської рівнини.

Територія Хорольського району знаходиться в межах Дніпровсько-Донецької западини, яка займає основну частину Лівобережної України. Корисні копалини: глина, торф, пісок, мінеральна вода. Ґрунти переважно малогумусний чорнозем, в долинах річок - піщані та глинисто-піщані. Поверхня рівнинна, частково-гориста з загальним нахилом на південний захід. Основу рельєфу становлять плоскі степові вододіли, розділені широкими і глибокими долинами.

По території району протікає дві найбільші річки - Хорол і Сула. Річка Хорол - права притока річки Псел басейну Дніпра - протікає в середній частині району з півночі на південь. Бере початок за 8 км південніше села Вільшани Сумської області. Впадає у Псьол біля села Сухорабівка Решетилівського району за 112 км від його гирла. Загальна протяжність 308 км, довжина річки на території Хорольського району - 52,5 км, площа басейну 3 870 км2. Живлення річки переважно дощове.

Річка Сула - ліва притока Дніпра. Протікає на заході району. Бере початок на Середньоросійській височині, поблизу х. Червоної Сули Сумської області. Впадає у Кременчуцьке водосховище. Загальна довжина річки - 363 км, на території району - 20 км, площа басейну 19,6 тис. км2. Живлення річки - снігове і дощове.

Територія Хорольського району знаходиться у межах лісостепу. Найпоширеніші породи дерев: дуб, ясен, липа, клен, береза, в'яз, тополя, берест, горобина, граб. У заплавах річок ростуть вільха, осика, верба. Як підліскові насадження переважають ліщина, барбарис, калина, терен, шипшина, глід, верболіз. 3 191 га району покрито лісами. Значні площі займає рослинність заплав: очерет, рогіз, комиш, лепеха, осока. На луках зустрічаються: бекмянія, мітлиця, вівсяниця, подорожник, тонконіг, типчак, люцерна жовта, зозулинець. У районі багато лікарських рослин: звіробій, материнка, ромашка, полин, череда, деревій, валеріана та ін.

Тваринний світ - складова частина природного середовища, окраса лісів, полів, водяних просторів. У лісах живуть: дикі кабани, козулі, лосі, зайці, білки, акліматизовані лані. Серед хижих звірів переважають: вовки сірі, лисиці звичайні, тхори, куниці, ласки, видри річкові. Птахи: лелеки білі, шпаки, ворони сірі, сороки, сойки, ластівки, горобці, синиці, дятли, одуди, солов'ї, дрозди, сови, зозулі, іволги, яструби, а також качки-крижні, гуси дикі, ремези, журавлі, перепели, чайки. У річках та ставках району водиться багато видів риб: щука, сом, окунь, судак, в'юн, карась, лин, короп, лящ, плітка, товстолобик та ін. Серед комах: метелики (адмірал, зірниця, кропив'янка, совка, жовтушка, переливниця), бабки, хрущі, оси, бджоли, шершні, мурашки, мухи, комарі, мошки. Деякі представники фауни району занесені до Червоної книги України: метелик денне павичеве око, жук-олень, джміль та шуліка рудий.

Площа заповідного фонду району 1 601,55 га. Це - гідрологічні заказники (5), ботанічні пам'ятки природи (дуби череваті (5) та дубовий гай), заповідні урочища (12).

Головною галуззю району є сільське господарство. Спеціалізується на вирощуванні зернових, цукрових буряків, насіння соняшника та тваринництві.

Далеко за межами України відома продукція ВАТ «Хорольський молококонсервний комбінат дитячого харчування», ВАТ «Хорольський механічний завод», Вишняківського спиртового заводу. Успішно функціонують ВАТ «Хорольська механізована пекарня», державне підприємство «Хорольський ветеринарно-санітарний завод». Активно розвивається мале підприємництво.

Серед навчальних закладів району - Хорольський агропромисловий коледж Полтавської державної аграрної академії та Міжрегіональний центр професійної перепідготовки звільнених у запас військовослужбовців.

Пам'ятками архітектури державного значення є:

- церква Різдва у с. Вергунах, збудована 1801-1807 рр. у стилі «ампір», як усипальниця поміщиків Базилевських;

- Троїцька церква у с. Вишняки, споруджена у 1794-1799 рр., діюча;

- садибний будинок у с. Вишняки, побудований у 1805 році. У ньому зупинявся Т.Г. Шевченко.

У с. Новоаврамівка вперше на Полтавщині у травні 1959 року створено історико-краєзнавчий музей на громадських засадах. Ініціатором і засновником музею був учитель історії Могиленко Федір Онисимович. У травні 1968 року музею присвоєно звання народний. У 2004 році музей став філіалом Хорольського районного краєзнавчого музею. Музей має розділи: «Природа», «Археологія», «Велика Вітчизняна війна» та «Етнографія».

Майже в кожному населеному пункті району встановлені пам'ятники загиблим воїнам у роки Великої Вітчизняної війни.

Місто Хорол

Розташоване на правому березі річки Хорол. Єдиної думки стосовно походження назви «Хорол» немає. На сьогодні існують три версії значення топоніму, дві з яких кардинально протилежні. Є припущення, що це слово тюркського походження, що означає «намет» чи то «табір». Давньослов'янське слово «хорол» в буквальному розумінні означає «швидкий», що зовсім не відповідає повільній течії річки Хорол. В перекладі з фінно-угорської «хорол» - «річка з розливами на болотистій низині».

Перша писемна згадка про Хорол відноситься до 1083 року, коли Великий київський князь Володимир Мономах переслідував «половців за Хорол». У Духовній Володимира Мономаха (1083 р.) записано: «Томь же лете гонихомь по половьцихь за Хороль, иже Горощинь взявша, и ходимохь за Сулой». 1185 року біля міста відбулася битва русичів з половцями хана Кончака. Через 38 років, у 1223 році, вже об'єднане військо колишніх противників не зуміло запобігти натиску монголо-татарського нашестя на річці Калка, внаслідок чого,- з середини ХІІІ ст. Хорол і його околиці зазнали жорстокої руйнації.

У 20-х роках ХVІІ століття місто входить до складу володінь князів Вишневецьких. У період Гетьманщини Хорол - сотенне містечко Миргородського полку, козаки якого брали участь у Полтавський битві 27 червня 1709 року. З кінця ХVІІІ століття середня течія р. Хорол - володіння графів Капністів (з маєтком в с. Ялосовецьке) та князів Родзянків.

1782 року Хорол - повітове містечко Київського намісництва, згодом - Чернігівського. З 1796 року місто увійшло до складу Малоросійської губернії, а з 1802 р. - Полтавської губернії.

Уродженець Хоролу - визначний етнограф-фольклорист князь М. Цертелєв (1790-1869 рр.), автор першого наукового дослідження українських народних пісень «Опыт собрания старинных малороссийских песен» (1819 р.). В місцевій гімназії навчався український поет, фольклорист Л. Боровиковський (1806-1889 рр.) - похований на сільському цвинтарі с. Мелюшки Хорольського району. В Мелюшках народився відомий етнограф, автор «Словника малоросійської старовини» В. Ломиковський (1777-1848 рр.). Місто відвідували великий російський поет О. Пушкін (1820 р. і 1824 р.), поет, громадський діяч В. Жуковський (1837 р.), великий український Кобзар Т.Г. Шевченко (1845 р.).

В роки Великої Вітчизняної війни восени 1942 року на території міського цегельного заводу німецько-фашистські загарбники улаштували один із найбільших на Полтавщині табір смерті для радянських військовополонених. Розташований в кар'єрі на місці видобутку глини він отримав назву - «Хорольська яма». Чисельність знищених у таборі смерті впродовж його існування до осені 1943 року - від 91,5 до 100 тис. чоловік. Про трагічні події останньої війни розповідає один із залів Хорольського краєзнавчого музею та нагадує пам'ятний знак закатованим неподалік заводу.

Хорольський районний краєзнавчий музей заснований у травні 1917 року під назвою «Народный научный музей в Хороле, основан В.П. Бирюковым в 1917 году». Проіснував до 1937 року. Приміщення не збереглося. У травні 1965 року музей відкрито при Хорольській середній школі № 2. Його експонати увійшли до експозиції нинішнього музею, що відкрився 6 травня 1995 року у частині одноповерхового будинку початку ХХ століття. 12 вересня 2005 року Хорольський районний краєзнавчий музей занесений до переліку музеїв, у яких зберігаються музейні колекції і музейні предмети, що є державною власністю і належать до державної частини Музейного фонду України. Музей має відділи: «Природа», «Етнографія» та історичний відділ, що включає секції: «Археологія», «Від Київської Русі до незалежності України» та «Велика Вітчизняна війна».

У місті є пам'ятники:

- пам'ятник «Братська могила радянських воїнів та військовополонених»;

- меморіал жертвам фашизму, які загинули в концтаборі «Хорольська яма»;

- пам'ятники загиблим у «Хорольській ямі», які встановлені на братських могилах (поблизу гімназії, біля елеватора, поблизу цегельного заводу та біля нафтобази);

- бронзове погруддя Героя Радянського Союзу і Героя Соціалістичної Праці Третяка Івана Мусійовича, уродженця села Мала Попівка Хорольського району на відзнаку його бойових і трудових заслуг;

- Галерея Героїв Радянського Союзу та повних кавалерів ордена Слави;

- пам'ятник видатному українському поету Тарасу Григоровичу Шевченку.

с. Покровська Багачка

Село розташоване вздовж невеличкої річки Багачки (ліва притока Сули), за 15 км від районного центру. Первинна назва села «Багачка» походить від типового однойменного гідроніму балто-слов'янського походження «богна», «бог нас», «багна» - тобто «болотна калюжа», «грузьке місце» або «трясовина». Засноване на початку ХVІІ століття, село входило до Хорольської сотні Миргородського полку 1648 року. Чимало жителів села записалося до 5-го кінного полку, який формував І. Котляревський 1812 року для війни з наполеонівською армією.

1845 року проїздом до Полтави село відвідував Т. Шевченко.

В середині ХІХ століття в селищі відбувалося 4 ярмарки на рік, найбільший - на Покрову в листопаді місяці. З ним і пов'язують появу у назві села доданого слова «Покровська».

с. Вишняки

Неподалік районного центру (південніше за 3 км), на лівому березі річки Хорол, знаходиться село, що отримало назву від першого поселенця козака Савки Вишняка - Вишняки. З початку ХІХ століття селищем володіють поміщики Котляревські (однофамільці класика нової української літератури І. Котляревського). До нашого часу збереглася Вишняківська садиба Котляревських 1805 року. Нині це Будинок-інтернат для осіб похилого віку.

В маєтку на запрошення господарів зупинявся Т. Шевченко, подорожуючи Полтавщиною у 1845 році. Мурована двоповерхова будівля у стилі класицизму повторює поміщицький будинок селища Знаменське під Москвою, зведений за проектом архітектора М. Львова. Центральний фасад будівлі з відкритим балконом на другому поверсі звернутий у бік Троїцької церкви - пам'ятки архітектури кінця ХVІІІ століття. За переказами, Вишняківська садиба і Троїцька церква з'єднані між собою підземним ходом, довжина якого близько ста метрів.

Село Вишняки - батьківщина учасника І-ї Антарктичної експедиції 1956 року І. Хмари (1936-1956 рр.). В пам'ять про загиблого дослідника один із мисів шостого материка неподалік станції «Мирний» носить його ім'я, у с. Вишняки є пам'ятник Івану Хмарі.