Перший Зимовий похід Армії Української Народної Республіки

08.05.2020

6 травня 1920 року успішно завершився партизанський рейд з'єднань Армії Української Народної Республіки тилами денікінських та більшовицьких військ. Ця операція тривала рівно п'ять місяців - від 6 грудня 1919 року - і отримала назву Перший Зимовий похід. Його учасники під командуванням Михайла Омеляновича-Павленка подолали понад 2500 кілометрів територією сучасних Житомирської, Київської, Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Вінницької областей, провівши майже 50 переможних боїв. Основні відбулися під Липовцем, Жашковом, Уманню, Каневом, Черкасами, Смілою, Золотоношею, Ольвіополем, Голованівськом, Гайсином, Вознесенськом, Ананьєвим, Балтою.

Похід став однією з найгероїчніших і найуспішніших бойових операцій часів Української революції 1917-1921 років.

З метою вшанування традицій боротьби за незалежність і соборність України та у зв'язку зі 100-річчям подій Української революції 1917-1921 років Указом Президента України від 22 січня 2016 року № 17 вшанування подій і видатних учасників Української революції визначено одним із пріоритетів діяльності органів державної влади на 2017-2021 роки.

Головні зауваги

Перший Зимовий похід забезпечив безперервність боротьби українського народу за державність часів Української революції 1917-1921 років.
Партизанський рейд неабияк підняв боєздатність і патріотичний дух Армії УНР.
Бойовий чин Армії УНР під час Зимового походу викликав піднесення національної свідомості.
Похід сприяв активізації антибільшовицького руху.
Під час Зимового походу українське військо робило все можливе, аби захистити селян.
В умовах надзвичайно слабкого військово-технічного та медичного забезпечення Армії УНР вдалося виконати головні завдання, що стояли перед нею у Зимовому поході. Українське військо здобуло десятки перемог у боях із ворогами. Перший Зимовий похід 1919-1920 років став унікальною воєнною операцією в історії України.
Повстанський рух українців проти більшовицької окупації набув такої сили, що змінив умови радянської окупації.
Нині історія про Перший Зимовий похід та його героїв повертається в національну пам'ять і суспільну свідомість.

Історична довідка

Трикутник смерті.

Восени 1919 року УНР втратила західну частину Поділля. Білогвардійці вели наступ проти української армії, намагаючись відтіснити її до західного кордону і завдати остаточного удару. 11 листопада вони захопили Жмеринку і Могилів-Подільський, 14 листопада - станцію Бар, 22 листопада - Проскурів, 28 листопада втрачено Старокостянтинів. Від 29 листопада всі державні інституції УНР зосередилися в Любарі.

1 грудня 1919 року денікінці зайняли лінію фронту Київ-Козятин- Старокостянтинів. Знекровлена боями та тифом Армія УНР опинилася в районі Любар-Чортория-Миропіль затиснутою в так званому "трикутнику смерті" з північного сходу більшовиками, на півдні - білогвардійцями, на північному заході - поляками.

На той час Галицька армія перейшла на бік Збройних сил Півдня Росії. Хоч білі гарантували, що не використовуватимуть галичан проти Армії УНР, однак цей перехід став сильним деморалізуючим чинником для Армії УНР.

Крім того, тисячі українських вояків знаходилися у таборах для інтернованих Польщі, Чехословаччини, Німеччини та Італії.

Представники УНР намагалися домовитися із Польщею, країнами Антанти, більшовиками та білогвардійцями, але переговори результатів не принесли. Для порятунку залишалося два шляхи: перетнути українсько-польський кордон і скласти зброю, або ж перейти до партизанських методів боротьби.

За таких обставин 3 грудня у Чорториї уряд УНР зібрався на нараду, де вирішив припинити регулярну війну і вдатися до партизанської. 4 грудня відбулася ще одна нарада, на якій командир Січових стрільців Євген Коновалець заявив про демобілізацію свого з'єднання через безперспективність, на його думку, партизанщини. 5 грудня, на військовій нараді, вище командування військ УНР остаточно постановило про партизанський рейд у запіллі денікінців і схвалило виїзд Симона Петлюри до Варшави для завершення політичних переговорів із Польщею.

Генерал-хорунжий Василь Тютюнник (на той момент хворий на тиф) розробив стратегію рейду - вирвати Галицьку армію від білогвардійців і об'єднати обидві українські армії в одну, і головне - зберегти ядро Армії УНР - та накреслив маршрут походу.

У ніч на 6 грудня Головний отаман Симон Петлюра вирушив до Польщі для обговорення з Пілсудським політичних питань. В останньому наказі по війську Головний отаман оголосив про призначення командувачем Дієвої Армії УНР отамана Михайла Омеляновича-Павленка, а отамана Юрія Тютюнника його заступником.

В похід! Проти білих.

6 грудня 1919 року Армія УНР вирушила в похід з району Любара (нині - Житомирська область) через західну Київщину на Черкащину. Майже без сутичок із білими дісталися Вінниччини та успішно перейшли залізницю Вінниця-Козятин, якою курсували білогвардійські бронепотяги. 14 грудня українські військові без бою зайняли Липовець (Вінницька область). Юрій Тютюнник розіслав телеграму з повідомленням про прорив в запілля білогвардійців. Через день підрозділ Чорних запорожців вигнав ворога зі Ставища.

16 грудня червоні здобули Київ. Командувач армії Омелянович-Павленко вирішив вести армію в район Умані. 26 грудня 1919 році в сутичці з білогвардійцями Армія УНР майже втратила 3-тю Залізну Стрілецьку дивізію. 28 грудня кіннота Юрія Тютюнника оволоділа Жашковом (Черкаська область), завдавши білим важких втрат. 31 грудня Армія УНР зайняла уманський район. Успішним атакам неабияк сприяло прихильне ставлення до Армії УНР селян, які підтримували військо харчами, розвідкою, диверсійними акціями проти білогвардійців. До того ж українці в денікінському війську відмовлялися піднімати зброю проти української армії і нерідко переходили на її бік або вливалися в селянські повстанські загони. Допомогу зброєю та кіньми надавала й Українська Галицька армія. Вона не воювала з військом Петлюри. Фактично, Перший Зимовий похід пришвидшив остаточну ліквідацію армії Денікіна.

Поява Української армії та активна агітація її старшин і козаків викликала у місцевого селянства патріотичне піднесення і кинула виклик радянській пропаганді про те, буцімто української армії вже не існує. Учасники походу організували друк листівок, які поширювалися майже по всій Україні. Наприклад, в Умані гордієнківці випустили кілька номерів газети "Україна" і листівки із закликом Юрія Тютюнника самовіддано боротися проти окупантів.

Повернімося до Умані. Операція Армії УНР з утримання району Умань - Тальне тривала до 12 січня 1920 року. Тоді збірні групи армії переформували в збірні дивізії. Це відповідало умовам партизанської боротьби з можливістю надання їм регулярного характеру. В умовах відступу денікінців і загрози наступу Червоної армії Армія УНР передислокувалася в район Голованівськ-Новоархангельськ.

Проти червоних.

Узимку 1919-1920 років усе Лівобережжя та значна частина Правобережжя опинилося під радянською окупацією - більшовики захопили Харків, Полтаву, Київ, Катеринослав, Вінницю, Олександрівськ, Єлисаветград, Миколаїв, Херсон, Одесу. 21 січня 1920 року на нараді в селі Гусівці Єлисаветського повіту командування Армії УНР ухвалило рішення прорвати більшовицьке запілля, рухаючись окремими колонами до району Черкаси - Чигирин - Канів.

У лютому, рухаючись кількома колонами за різними маршрутами, Армія УНР вийшла в тил червоних, руйнувала їх запілля, знищувала більшовицькі органи влади, установи та засоби комунікації. Внаслідок низки операцій звільнили кількадесят міст і містечок і захопили тисячі полонених, у тому числі штаби трьох червоних дивізій. 11 лютого біля села Медведівки (район знаменитого Холодного Яру) всі сили Армії УНР об'єдналися. До них долучилися загони Андрія Гулого-Гуленка і Василя Чучупаки. Це значно зміцнило армію.

Оскільки однією з цілей походу було поширення ідеї визволення України від ворога та захист власної незалежної держави, було прийнято рішення перенести бойові дії на Лівобережжя. 13 лютого Армія УНР по кризі переправилася через Дніпро і дісталася до району Велика Бурімка-Хрестителево-Старий Іржавець. Але військо потребувало місця і часу для відпочинку й переформування. До 15 лютого тривали бої полку Чорних запорожців та кінноти Запорізької дивізії за Золотоношу. Були знищено місцевий відділ червоних і залізничну колію. Одночасно кіннота Волинської дивізії взяли Жовнин. Після таких несподіваних рейдів, більшовики втекли з Лубен, Хорола і Гребінки, але разом із тим, почали стягувати сили.

Тим часом до командування з Кам'янця-Подільського прибув посланець від уряду, який листом від прем'єр-міністра Ісаака Мазепи поінформував, що Симон Петлюра веде переговори з поляками про допомогу. За таких обставин (збільшення кількості червоних і потреба бути ближче до польського кордону) 16 лютого 1920 року вирішили повернутися на Правобережжя.

17 лютого військо Зимового походу переправилося на правий берег Дніпра й рушило на Забужжя. Пересуваючись Уманщиною, об'єднані сили відпочили в Мотронинському монастирі та після "хвалебного Богові молебня за щасливий похід в центр України" вирушили на південь. 19 лютого армія перейшла колії в районі Знам'янки-Бобринська. Того ж дня Михайло Омелянович-Павленко одержав листа від прем'єр-міністра, де наголошувалося на тому, "щоб армія твердо стояла на позиції Української Самостійної Народної Республіки, необхідно вже тепер вжити всі заходи, аби збільшити ряди нашої армії". Також ішлося про необхідність порозуміння з галицькими частинами, які перейшли на бік червоних і перебували на Вінниччині. Це і визначило подальший рух армії - до Південного Бугу. Однак, галичани не виявили бажання піднімати повстання проти більшовиків і не сприйняли позицію Омеляновича-Павленка. Тож надії виявилися марними і командувач армії віддав наказ відходити на північний схід.

17 березня Армія УНР заволоділа Гайсином, а 19 березня - Уманню. Над цим містом українці вдруге за час Зимового походу встановили синьо-жовтий прапор. З місцевої в'язниці визволили українських військових. 20 березня за наказом командування волинці вийшли з міста.

21-22 березня полк Чорних запорожців зайняв Богопіль. До кінця березня Армія УНР налагодила зв'язки майже з усіма повстанцями Київщини, Херсонщини, Полтавщини, Катеринославщини та Єлисаветградщини, що підтримували ідею відновлення незалежної української держав

У квітні Армія УНР звільнила Малу Виску, Бобринець, Вознесенськ. Захоплення цієї вузлової станції 16 квітня 1920 року стало найбільшою військовою перемогою походу і дістало назву "бій під оплески".

За повідомленнями розвідки, саме у Вознесенську червоні мали великі військові склади. Їх захоплення для Армії УНР було вкрай важливим, адже до Вознесенська вояки дійшли майже без зброї.

Склади червоних охороняв великий гарнізон, озброєний гарматами і кулеметами. Іти в лобову атаку за таких умов дорівнювало б самогубству. Але тут воякам допомогли селяни. Вони розповіли, що більша частина гарнізону поїхали придушувати селянські виступи. Ліпшої нагоди бути не могло. Штурм розпочали вночі. Ставку зробили на кінноту, озброєну шаблями. А попереду йшла піхота Запорізької дивізії. Під покровом темноти їм вдалося підійти на відстань у кількасот кроків. Аж тут їх помітив ворог. Заторохкотіли кулемети. Запорожці почали організовано відступати, відтягували ворога в поле. Червоні, побачивши це, зрозуміли, що українцям нема чим відстрілюватися, тож кинулися навздогін. І тут прямою наводкою їх шрапнеллю зустріли похідні гармати Кінно-гірського дивізіону полковника Алмазова, а з флангів атакувала кіннота. У цей час піхотинці почали плескати в долоні, аплодувати, імітуючи постріли, адже стріляти було нічим. Противник сприйняв ці звуки за масоване ляскання зброї і кинувся втікати, кидаючи рушниці, гармати, чоботи, шинелі. У тій бійні більшовики втратили 250 вбитими, ще 400 пораненими і полоненими. Українці - двох убитих і кількох мали пораненими. На захоплених складах військо УНР чекала велика здобич: 2 мільйони набоїв до рушниць і 3200 - до гармат, 2 важкі гармати і 18 легких, 8 гірських, 5 тисяч рушниць, 48 кулеметів, 4 ешелони військового майна, 4000 фір обозу, 10 мільйонів радянських карбованців і цінне господарське та технічне майно. Завдяки цим трофеям вдалося не тільки озброїти підрозділи, а й забезпечити кінноту сідлами, острогами та іншим майном, одягнути і взути козаків. Продавши ж населенню непотрібне майно, армія виручила великі гроші, яких вистачило на 2-3 тижні.

Ще один символічний підсумок "бою під оплески": 19 квітня Михайло Омелянович-Павленко видав наказ по військах армії УНР число 18 "По муштровій частині", яким не лише відзначив звитягу бійців, а й офіційно запровадив в Армії УНР вітання: "Всім частям армії УНР на похвалу, а то подяку за службу Україні відповідати: "Слава Україні!".

Після Вознесенська війська рушили до Ананьєва. Там дислокувався колишній радянський 361-й стрілецький полк, до якого більшовики загітували чимало вояків УГА та Армії УНР. Цей полк за підтримки селян Ананьївського та Балтського повітів сформували Чорноморський піший полк і Чорноморський кінний дивізіон та 16 квітня 1920-го підняли повстання проти радянської влади. 4 дні тривали вуличні бої, поки на підмогу їм прийшов 3-й кінний полк Армії УНР. Більшовиків було вибито. 200 піших, 80 кінних воїнів та 9 кулеметів долучилися до Волинської дивізії. Мешканців Ананьєва - 10 старшин, 41 підстаршину та козаків зарахували як 4-й курінь до Чорноморського полку. Після запеклих боїв 22-26 квітня частини Армії УНР у взаємодії з повстанцями зайняли також Балту.

Варшавський договір.

21 квітня 1920 року українці та поляки підписали політичну конвенцію, яка стала складовою Варшавського договору. Від Української Народної Республіки підпис ставив керуючий міністерством закордонних справ Андрій Лівицький, з боку Польщі - віце-міністр закордонних справ Ян Домбський. Відповідно до угоди:

• польський уряд визнав незалежність УНР на чолі з головою Директорії Симоном Петлюрою;

• УНР визнавала польськими Східну Галичину, Західну Волинь, Холмщину, Берестейщину і Полісся;

• обидві сторони зобов'язувалися не укладати міжнародних угод на шкоду партнеру;

• національно-культурні права мали забезпечуватися громадянам української і польської національностей на теренах обох держав.

24 квітня УНР і Польща уклали військову конвенцію - частину Варшавської угоди. Армія УНР повинна була наступати на Україну разом із польським військом під загальним командуванням поляків. Ті зобов'язалися брати участь в операціях лише до Дніпра. Економічне життя України також переходило під контроль Польщі. Проти угоди виступили різні українські партії, а також представники ЗОУНР.

Завершення.

Доки сторони вели перемовини щодо Варшавської угоди, а Армія УНР перебувала у Зимовому поході, українсько-польське порозуміння почало приносити перші плоди. На підконтрольній полякам території почали формуватися військові частини з полонених та інтернованих українців. Зокрема, створено 6-ту стрілецьку дивізію під командуванням Марка Безручка, відновлено 3-тю Залізну дивізію Олександра Удовиченка.

Вже наступного дня після підписання угоди об'єднані польсько-українські війська виступили на Київ. Армія Зимового походу рухалася більшовицьким тилом назустріч союзницьким військам. 27 квітня українські війська з боєм взяли Бершадь. На початку травня українські частини захопили Тульчин, Крижопіль та Вапнярку.

6 травня 1920 року три збірні стрілецькі дивізії (Запорізька, Волинська, Київська), Галицька кінна бригада та 3-й окремий кінний полк під загальним командуванням Михайла Омеляновича-Павленка прорвали більшовицький фронт і в районі Ямполя вийшли до позицій 3-ї Залізної дивізії, яка наступала на більшовиків разом із поляками. Так об'єднанням українських частин 6 травня 1920 року завершився героїчний Перший Зимовий похід.

7 травня 1920 року поляки увійшли до Києва.

За 5 місяців армія здійснила понад 50 успішних боїв. Маршрут пролягав територією сучасних Житомирської, Київської, Черкаської, Кіровоградської, Миколаївської, Одеської, Вінницької областей. Загалом понад 2500 кілометрів.